Павлюк Лариса Міколаївна

мешканка міста Татарбунари

_________________________________________

Мої Татарбунари

Магічне в жовтні, навесні - бузкове,

П’янить акацій ніжна хуртовина.

Ти завжди зачаровано – казкове,

Немов остання зграя лебедина.

Тут все давно мені близьке й кохане:

І тихі роси, й райдуги барвисті.

Хай не змовкають вічнії фонтани,

В твоєму серці, миле моє місто!

Бо часом в грудні зацвітуть троянди,

Такі жагучі, істинно безгрішні

І заздрять зорі сповненим принади

Сліпучо – юним чарівницям вишням.

Застигли туї в варті урочистій,

Щось мріють верби в золотім роздоллі.

Тубі вклоняюсь, добре моє місто,

За всі найкращі хвилі в моїй долі!

__________________________________________________________________________

Золота казка

Так є. І буде , як було :

Кохане літо відцвіло

І не помітили, як сталося –

Пішло собі й не попрощалось.

А казка осені снує

Бабинолітні білі сіті…

Хто відповість мені : чи є

Щось золотіше в Божім світі?

Бо золотий на серці щем:

Відкрилась золота сторінка,

Хоч небо інколи дощем

Так плаче, мов самотня жінка.

І тихо мовить: все одно

Я не старію, а мудрію,

Хоча літа минули сном,

Та золоту лишили мрію.

Так є. І завжди так було.

Так наше літо відійшло,

Немов привиділось – приснилось,

А в серці золотом лишилось…

м. Татарбунари

Л.М.Павлюк