Павлюк Лариса Міколаївна
мешканка міста Татарбунари
Зимовий етюд
Мої Татарбунари
Магічне в жовтні, навесні - бузкове,
П’янить акацій ніжна хуртовина.
Ти завжди зачаровано – казкове,
Немов остання зграя лебедина.
Тут все давно мені близьке й кохане:
І тихі роси, й райдуги барвисті.
Хай не змовкають вічнії фонтани,
В твоєму серці, миле моє місто!
Бо часом в грудні зацвітуть троянди,
Такі жагучі, істинно безгрішні
І заздрять зорі сповненим принади
Сліпучо – юним чарівницям вишням.
Застигли туї в варті урочистій,
Щось мріють верби в золотім роздоллі.
Тубі вклоняюсь, добре моє місто,
За всі найкращі хвилі в моїй долі!
_________________________________________
______________________________________________________________________
Золота казка
Так є. І буде , як було :
Кохане літо відцвіло
І не помітили, як сталося –
Пішло собі й не попрощалось.
А казка осені снує
Бабинолітні білі сіті…
Хто відповість мені : чи є
Щось золотіше в Божім світі?
Бо золотий на серці щем:
Відкрилась золота сторінка,
Хоч небо інколи дощем
Так плаче, мов самотня жінка.
І тихо мовить: все одно
Я не старію, а мудрію,
Хоча літа минули сном,
Та золоту лишили мрію.
Так є. І завжди так було.
Так наше літо відійшло,
Немов привиділось – приснилось,
А в серці золотом лишилось…
Коментарi