Кривава доба сталінщини формально починає свій відлік від 1929 року,яким датується так званий «великий перелом»,що знаменував собою остаточне утвердження на вершині влади Сталіна та його кліки. З цим роком пов’язують розгортання каральних акцій проти інтелігенції, курс на винищення селянства під машкарою розкуркулення. На Україні червоне нашестя почалося в 1918 році бандами Муравйова від Раднаркому Росії. Перші кулі направлені були під Крутами. Потім з’явились Соловецькі табори,розбійницьке ставлення влади до інтелектуального багатства України З 1922 року було примусово вислано за кордон близько 200 філософів, економістів соціологів, правників, істориків, літераторів, журналістів, «не було дозволено вивезти жодного писаного папірця і жодної книжки.» Вир репресій одним із перших втянув у свій смертоносний крутіж першого президента України, академіка М. С. Грушевського.
Класова боротьба,замішана на крові невинних жертв і проголошена марксистською Наукою рушієм історії,вольовим методом була перенесена з політичного терену і на культурний ,була резолюція, де вказувалось про галузь художньої літератури «не припинеться боротьба і на культурному фронті».
Письменники були штучно поділені на пролетарських та попутників. До останніх догідлива критика ставилася вороже,начіплюючи всілякі ярлики від містиків до контрреволюціонерів. Особливо це виявилося під дискусії літературної 1925-1928 років. Один із її ініціаторів Микола Хвильовий виступив проти профанації ролі письменника,яка зводилась до ілюстрації політичних гасел,проти хуторянства української культури, за орієнтацію на психологічну Європу і утвердження себе в ній як суверенної нації. Це жагуче бажання вивести рідне слово на світові обшири породило у жовтні 1925 року нове утворення – ВАПЛІТЕ, до якого влилися найсвідоміші сили з різнихлітературних організацій. Невдовзі Хвильового звинуватили в «націоналістичному ухилі,а однодумців – «буржуазно – націоналістичну групу».
Наступ на «хвильовім» розгорнули єдиним фронтом. Це були перші спроби викручування рук і схилення до самообману,що згодом набере неохопних масштабів. Атаки на свідому і мислячу частину нації не поминули жодної інституції. Письменники,митці,вчені,педагоги,кооператори…Невідступно переслідували Українську Автокефальну Православну Церкву,відроджену 1921 року.
Витоки цієї жорстокості сягають червоного терору,який з особливою люттю шаленів уже з перших пожовтневих літ. Та глобальний наступ на інтелігенцію в межах країни був інспірований «шахтинською справою» 1928 року.
На новому витку репресій першою жертвою з –поміж українських літераторів став поет Аркадій Казка в 1929 році, далі – Дмитро Борзяка і поет Степана Бена. А потім-1933 – 1937 роки – Олесь Досвітній ,Остап Вишня,Мечислав Гаска,Сергій Пилипенко.
Коли 1947 року паплюжили Максима Рильського, Миколр Шамота виступив проти з Статтею «В неокласичних шатах». Ця стаття несла с собою негатив св. Сторону поета Потім стали жертвами Микола Зеров,Михайло Драй – Хмара, Павло Филипович.
Освальд Бургардт (Юрій Клен). Понад 30 років імена Зерова, Драй-Хмари і Филиповича були фактично викреслені з літератури,згадувались,як ворогів народу. Аж в 1966 році в видавництві «Дніпро» з’явився томик « Вибране» Миколи Зерова.
Написану 1944 року поезію «Любіть Україну» Володимира Сосюри можна вважати заповітом одного з найвидатніших наших ліриків. У цьому творі і наказ,і благання,і батьківське благословення… І хоча заклик «Любіть»об’єднує всіх синів і дочок У;країни, Молоді України.
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер,і трави, і води…
В годину щасливу і в радості і мить,
Любіть у годину негоди.
Естафету любові,як священний вогонь ,з рук В.Сосюри підхопили поети,які ввійшли в історію літератури як шістдесятники –Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, якого Олесь Гончар назвав витязем молодої поезії.
Україно!Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду,мамо горда і вродлива.
З тебе дивуватися повік…
(Олесь Гончар)
Література
з наведеного списку
знаходиться в фондах
районної бібліотеки.
1.) Ільєнко Іван У жорнах репресії:Оповіді про українських письменників.- К.:Веселка,
Коментарi