Рідне місто
Коли спускаєшся з гори
З чудною назвою Мангит
І мальовничий краєвид.
Біжить Когильник між полів,
Вівчар жене овець в кошару
В вбранні зеленім причаївся
Мій сад,мій дім – Татарбунари.
Тут працьовитий люд живе
В боях, труді здобувши славу
Притулок кожен свій знайде,
Хто закохався в Татарбунари.
Їх спокій з вилами в руках
Охороняють комунари
Аби не повернувсь той жах,
Що сколихнув Татарбунари.
Тут з- під землі фонтани б`ють
Стрімкі, холодні – лід і пломінь
І Пушкін день і ніч сидить
Увіковічений у камінь.
Потік фонтанів золотий
Несе крізь місто вдаль Фонтанка
І тягнуть верби до води
Зелень віти спозаранку.
Пройдуть поважно, навмання
Вдихну повітря свіже,чисте
Це є мій ай, моя земля
Моє кохання рідне місто.
Людмила Крацик.
Коментарi